Від Ланцюгового до Мосту метро. Icторія першого стаціонарного мосту через Дніпро у Києві та його наступників
Автор: Олена Насирова
Олена Насирова, головна редакторка видавництва ВАРТО, в своєму матеріалі спеціально для НВ розповідає історію кількох мостів через Дніпро у Києві.
Києву якось завжди традиційно не дуже щастило з мостами, хоча, з огляду на ширину Дніпра між правим і лівим берегами, в них завжди існувала гостра потреба. Але часто виходило, що або рішення приймали занадто довго, або проєкти не влаштовували можновладців, або грошей не вистачало, а кілька разів побудовані мости і взагалі гинули під час бойових дій.
Перший стаціонарний київський міст був урочисто освячений і відкритий 28 вересня (за старим стилем) 1853 року. Ідеєю будівництва мосту через Дніпро в Києві особисто перейнявся імператор Микола I ще в кінці 1820-х років. Кілька проєктів, пропонованих з 1837 року вітчизняними фахівцями, з різних причин було відхилено. Зрештою, в 1847 році всіх влаштував проєкт англійського інженера Чарльза Блекера Віньоля, і після цього почали, нарешті, будівництво.
У 1847 році британський художник і фотограф Джон Кук Борн намалював презентований російському імператорові проєктний ескіз мосту авторства англійського інженера Чарльза Віньоля, на якого він працював з другої половини 1840-х років. Крім виконання креслень і ескізів, Борн регулярно робив фотозйомку будівництва, і ці знімки стали першими відомими фотографіями Києва.
Ланцюговий міст на честь його засновника, імператора Миколи I, отримав назву Миколаївський. За деякими параметрами він значно перевершив славнозвісний Ланцюговий міст у Будапешті, який був відкритий у 1849 році, і, на відміну від київського мосту, продовжує захоплювати туристів і сьогодні.
У 1858 році петербурзький журнал Головного управління шляхів сполучення і публічних будівель навів на своїх сторінках технічні характеристики київського дива містобудівельної техніки й архітектури: «Міст складається з 4-х прольотів, по 440 футів кожен, і двох напівпрольотів, по 225 футів кожен, рахуючи від осі крайніх биків до лицьових граней підвалин. Крім цих шести отворів, залишено ще один — з поворотним полотном, що відкривається під час високих вод для пропуску барок… прольоти розділені шістьма кам’яними биками… Для сполучення мосту з берегом служать дві кам’яні підвалини».
На жаль, відкриття мосту на фотографії не потрапило, але зберігся малюнок, який зображає хресний хід у день освячення, він був опублікований в Російському художньому листку В. Тімма. Варто відзначити, що красень-міст проліг не просто між двома берегами Дніпра — він поєднав Київську та Чернігівську губернії. Адже селище Передмостова слобідка (нинішня паркова зона Гідропарк) тоді адміністративно не належало ані до Києва, ані до його передмість, ані навіть до Київської губернії.
Уже до кінця ХІХ століття в експлуатації мосту виникли певні труднощі, пов’язані з обмілінням Дніпра і малою шириною розвідного прогону. Це гальмувало розвиток річкового судноплавства, що набирало обертів, та вимагало реконструкції споруди. У 1898 році такі роботи виконали: прибрали поворотну секцію, підняли на 2 сажні мостове полотно і замінили дерев’яну проїжджу частину металевою.
Цікаво, що знання точної дати реконструкції мосту допомагає сучасним дослідникам правильно датувати фотографії та листівки того періоду, адже видавці зазвичай не ставили на них рік випуску. На зображеннях до 1898 видно, що ланцюги мосту розташовані вище полотна споруди, а після реконструкції вони звисають нижче.
В оновленому вигляді міст вірою і правдою служив місту і городянам, потрапив у художні твори та спогади відомих особистостей і простих киян, пережив калейдоскоп зміни влади в бурхливі 1917−1920 роки. Але, як виявилося, дні його були полічені.
7−8 травня 1920-го до Києва увійшли польські війська. Вони протрималися в місті трохи більше як місяць, але «пам’ять» про себе залишили надовго. Ось як іронічно описав це в нарисі Київ-місто Михайло Булгаков: «Всі, хто раніше робили візит до Києва, йшли з нього по-доброму, обмежуючись доволі нешкідливою шестидюймовою стріляниною по Києву зі святошинських позицій. Наші ж європеїзовані кузени надумали похизуватися своїми підривними засобами і розбили три мости через Дніпро, причому Ланцюговий — вщент…»
Лівий і правий береги міста виявилися практично відрізаними один від одного. Це було тим більш відчутно, що жителі Микільської та Передмостової слобідок звикли користуватися послугами мототрамвая, який з жовтня 1912 року ходив від Поштової площі набережною та Ланцюговим мостом на Дарницю. Причому трамвайний рух цією першою трансдніпровською лінією здійснювався навіть у дуже скрутні часи, хоча і з деякими перебоями.
Після знищення мосту в тяжкому становищі опинилися жителі Передмостової слобідки, багато з яких працювали в Києві, зокрема, на заводі Арсенал. Тривалий час в осінню та весняну негоду дістатися на правий берег було вкрай складно. Крім того, існувала проблема гужових перевезень, а побудований наспіх тимчасовий дерев’яний міст, звичайно, не міг її повністю вирішити.
У 1921 році залишки мостових ланцюгів, що заважали навігації, були підірвані й опустилися на дно Дніпра. А в 1923 році було вирішено почати відновлення стаціонарного мосту. В № 4 журналу Строитель за цей рік з’явилася стаття, де йшлося: «З усіх представлених варіантів із відновлення мосту особливий інтерес викликає проєкт, складений групою професорів Київського Політехнічного Інституту на чолі з Патоном і Максимовичем про відновлення мосту за його колишньою лінією, на збережених кам’яних підвалинах, з фермами завдовжки 60-ти сажнів у прольотах. … За приблизним кошторисом на відновлення Ланцюгового мосту знадобиться до 1.400.000 золотих рублів і 2-х річний термін спорудження».
Надалі проєкт Євгена Оскаровича Патона було затверджено та реалізовано. Не вдаючись у технічні деталі, скажемо тільки, що для нового мосту використовували опори, що збереглися, але сам він отримав інше інженерне рішення і виглядав зовсім по-іншому.
Міст урочисто відкрили 10 травня 1925 року і назвали на честь Євгенії Бош — радянської партійної та державної діячки, яка за чотири місяці до цього вчинила самогубство. Щоправда, кияни за старою звичкою наполегливо називали міст Ланцюговим. Через новий міст відновив рух мототрамвай на Дарницю, яка в середині 1920-х років разом з лівобережними слобідками отримала, нарешті, офіційну київську «прописку».
Простояв міст ім. Євгенії Бош недовго — лише 16 років. 19 вересня 1941 року під час відступу Червоної армії з Києва він був підірваний військами НКВС.
Після Другої світової війни було прийнято рішення не відновлювати знищене нацистами під час відступу селище на Передмостовій слобідці, а перетворити цю місцевість на зелену зону відпочинку. У напрямку до майбутнього Гідропарку до 1961 року з води виднілися лише самотні залишки старих мостових опор.
І тільки під час будівництва другої черги першої лінії Київського метрополітену практично на місці загиблого було побудовано новий міст, який з’єднав правий берег і зону відпочинку. Сьогодні Міст метро є однією з візитівок Києва.
Додаткові матеріали:
Ковалинський В.В. Київські мініатюри. Книга сьома. – К.: Купола. 2008. – 596 с.: іл.
Кальницкий Михаил. Набережное шоссе у Святого места. К.: ВАРТО 2016. – 112 с.: ил. https://varto.kiev.ua/shop/books/naberezhnoe-shosse-u-sviatogo-mesta-mikh/
Галерея: Київ у 1850-ті роки https://varto.kiev.ua/gallery/kiyiv-u-1850-ti-roki/
The construction of the Kiev Suspension Bridge 1846–1853. John Vignoles MA, CEng, MICE Civil Engineer, retired https://www.icevirtuallibrary.com/doi/pdf/10.1680/ehah.2012.165.1.21