“Київ столітьньої давнини” Дмитро Малаков, Андрій Прибега

Величний Київ – столиця України – має багатовікову історію та вирізняється серед міст Східної Європи своєю неповторною красою. “Київ столітьньої давнини” пропонує читачеві цікаву екс­курсію у місто початку XX століття. Подорож побудована на ретельно підібраній колекції поштівок з краевидами Києва столітньої давнини та починається із Софїївської площі, веде до схилів Дніпра, спускається на Поділ і знову повертається у Верхнє місто, щоб продов­житись по Володимирській вулиці, прогулятися Хрещатиком, Липками, Печерськом та око­лицями.

Видання адресоване шанувальникам старовини, мандрівникам, гостям Києва, ши­рокому загалові читачів.

Київ наприкінці 19 – на початку 20 століття був адміністративним центром Південно-Західного краю, до якого входили три губернії: Київська, Подільська і Волинська. Київський військовий округ поширювався ще на чотири губернії, а в самому місті квартирувало шість полків та багато військових підрозділів. Київ вважався «цукро­вою» столицею Російської імперії. За цим стояли банки, кредитні товариства, контори десятків цукрових заводів. А за всім тим – велика кількість людності, зайнятої в управлінських, фінансових, навчальних, військових закладах і установах. За пере­писом 1897 року, в місті налічувалося 247,7 тисячі мешканців, а 1914-го – 626,3 ти­сячі. Зважаючи на такі бурхливі темпи зростання чисельності населення, місто охопили одна за одною дві «будівельні лихоманки». Отож у цей час до небагатьох пам’яток архітектури доби Київської Русі та Гетьманщини 17 -18 століть за короткий час додалися нові промислові підприємства, численні храми різних конфесій, середні й вищі навчальні заклади, готелі, лікарні, казарми, театри, цирк, іподром, велотрек, лазні, та головне – сотні багатоповерхових прибуткових житлових будинків. Київ мав водогін, каналізацію, електрику, телеграф, телефон, трамвай – тож по праву вважався європейським містом. Наслідуючи тодішні загальноєвропейські архітектурні течії (класицизм, історизм, неоренесанс, модерн), київські зодчі сформували той ха­рактерний і неповторний вигляд центральної частини міста, яким так пишалися кияни.

Цей час був добою розвитку і масового поширення вцдавничої справи, зокрема розповсюдження поштових карток із зображеннями міських вулиць, визначних спо­руд, краєвидів, якими особливо відзначався Київ – з його чарівними панорамами, що відкривалися з наддніпрянських садів і круч.

Поштові картки, або відкриті листи, чи поштівки, з видами Києва видавалися з 1895 року. Вважається, що до революційних подій 1917-го світ побачило близько 4 тисяч листівок з київською тематикою. Цим займалося понад 60 різних видавництв, широко популяризуючи красу Києва. Найбільш плідно й масово працювали київські видавці Д. Марков, А. Ріхтер, К. Дитріх, видавництво «Кромосвет», шведські фірми «Гранберг», «Сванстрем», «Еліассон», петербурзькі та московські видавці. Поширен­ням поштових карток займалися також книжкові крамниці та крамниці канцелярсь­ких товарів. Особливо багато листівок присвячувалося найпопулярнішим спорудам Києва: пам’ятникам, храмам і монастирям, університету, Дніпру, Ланцюговому мосту та ін. Рідкісними вважаються листівки з віддаленими та малопомітними куточками Києва.